Тарасівка   

Недалеко від районного центру, в мальовничому куточку Броварщини, між двома великими лісами розташувалось село Тарасівка. Живуть тут добрі і працьовиті люди, що люблять землю, природу і життя.

Тарасівка 

  Колись на старих мапах, вона була позначена ще й словом - Мала. У чому ж суть? Саме село має не таку вже й довгу історію - засноване в 1920 році. Першими поселенцями були жителі сусідньої  Великої  Димерки. Саме для димерської бідноти на колишніх землях пана  Добрикова  Димерська сільська рада виділила земельні наділи для забудови. Виявили бажання переселитися 60 сімей, які безкоштовно отримували в користування по 0,5 десятин землі. Кажуть, що ініціатором переселення був син димерського старости Тарас  Драний, від імені якого й одержав назву невеликий хутірець. хоча є загадкою, чому Тарасівку назвали ще й Малою, адже Великої Тарасівки нема. Якби там не було, а є люди є земля, є село. Але те, що село і люди мають димерські корені - безсумнівно. Буквально через хату ви зустрінете родові прізвища Теплюків, Хомичів, Селюків, Хитрих, Шустів, Мирошців, що є типовими прізвищами саме димерчан.

  В 1930 році тут було організовано колгосп ім. Т.Г. Шевченка. Село розбудувалося. У 1939 році тут вже проживало близько 120 сімей. Але мирне життя перервала кривава війна. Десятки чоловіків-годувальників було мобілізовано на фронт, чимало з них не повернулися. У вересні 1941 року село було окуповане. Про те що бої велися біля нашого села, свідчить кілька захоронень радянських солдатів, а також залишки підірваних ешалонів зі зброєю, які й у мирний час принесли людям немало горя. Восени 1943 року в село прийшло довгоочікуване визволення. Село лежало в руїнах. Неспаленими лишились лише три хати. Хоч війна продовжувалась, але життя треба відновлювати, відбудовувати, будувати. Вирішили почати зі школи. Жителька села Селюк Варвара Пилипівна "виділила" для ціеї справи глинобитний сарай, в якому, з жовтня 1943 року, почала діяти Тапасівська початкова школа. Двое вчителів навчали дітей - Федора Мусіївна Селюк та Надія Юріївна Драна. У 1947 році колгосп побудував пове приміщення,в одній половині якого бугла його контора, а в другій - школа. Це приміщення стоїть і зараз, а початкова школа там була майже півстоліття.

  Одразу по війні за селом  закладено чималий фруктовий сад. Землі, на яких розташоване село не раз переходили з одних рук в інші, аж поки не організувався радгосп "Жердівський" (у 1969 році), куди увійшла і Тарасівка. Особливий поштовх у розвитку села мали дві події. Перша - у шестидесятих роках біля села зробили зупинку "Жердова". Це стало відчутним поштовхом для поселенців: прекрасна природа і до Києва рукою подати. Другою подіею було те, що наприкінці 60-тих років – на початку 70-х у селі почали будувати один із найбільших у Європі тваринницьких комплексів по відгодівлі корів (на 1500 голів). Потрібні були робочі руки, бо сил самих жителів не вистачало. Тому почалося будівництво двох двоповерхових гуртожитків, пізніше - двох трьоповерхових будинків, а далі чотириповерховий будинок готельного типу.  У 1983 році в одному з наймальовничіших куточків села гостинно прийняла дітей нова десятирічна школа, розрахована на 464 місця. Саме учнями школи було встановлено прізвище та ім`я того солдата, який похований на околиці села. Одиноку могилу сумлінно доглядали, хоч ніхто не знав, хто похоронений. За переказами місцевих жителів тут знайшов останній притулок солдат, який брав участь у обороні Києва. Дев`ятикласники Тарасівської школи віришили дізнатись, хто він і звідки. Сторожили розповідали, що відступаючи, радянські війська залишили пораненого воїна у жительки села Агафії Хомич. Солдат через добу помер. На час розшуку Агафії Хомич в живих уже не було, але залишилися її діти – Марія та Іван. Марії на початок війни було 15 років, тож прізвище та ім`я вона запам`ятала назавжди: Іван Данилович Петренко з-під Києва. 

  14 грудня 1985 року в Тарасівці відбувався Мітинг - зустріч, присвячений пам'яті Івана Даниловича Петренка. Взяли участь діти й учителі школи, а також майже всі жителі села. Приїхали дві сестри Івана даниловича - Марія і Поліна, його колишня наречена Ольга Іванівна Зарицька. Ця акція сколихнула всіх мешканців, примусила по-іншому глянути на себе, переглянути життеві цінності.

  Зараз Тарасівку вже ніхто не ризикне назвати Малою. Нині це чимале сучасне село, яке дало путівку в життя багатьом знаним людям. Це Михайло Олексійович Теплюк, заслужений юрист України, начальник Юридичного управління при Верховній Раді України, один з авторів Конституції незалежної україни. Це і Володимир Кирилович Теплюк - відомий у нашому районі бізнесмен. А як не згадати родину Шустів, яка дала путівку в світ педагогу Ользі Миколаївні; начальнику карного розшуку м. Броварів, полковнику Олександру Миколайовичу; викладачу Київського Індустріального коледжу Віктору Володимировичу… Цей список можна продовжувати ще довго, бо щедра тарасівська земля виростила не одне покоління людей різних доль, різних професій та уподобань, людей щирих та закоханих у рідну землю.

Автор тексту П.Небрат